Невпевненість і страх не допомагають нам наблизитися до Всевишнього, вони тільки поглиблюють прірву між земним життям та життям у Бозі. Але людська природа грішна, і навіть серця святих точив підступний хробак сумнівів.
Вам подобається замислюватися про смерть? Не надто, чи не так? Думка про скінченність земного життя вселяє в людину страх та тривогу. А згадка про близьких людей, які покинули цей світ сповнює наші серця сумом та самотністю.
Поминання покійних – це не боротьба з недовговічністю людської пам’яті. Поминання потрібно для того, аби відчути: наші рідні живі – не у плоті, а в дусі. Святі розуміли це краще за інших. Вони гостріше відчували біль, страждання і тривогу, які ми асоціюємо зі смертю.
Цих Божих людей, яких ми вшановуємо, розділяли віки, території і громади, в яких вони жили. Але поєднувала чутливість до Божої любові. Всі, як один, говорили про те, що смерть – не фінальний акорд, а тільки вступ до життя вічного.
Підготувала Ірини Яремчук
